За кілька тижнів власник паба Алекс Льюїс втратив роботу, здоров’я й усі чотири кінцівки. Попри важку втрату, він називає цей рік найкращим роком свого життя.

"Часом я прокидаюся з думкою про те, що у мене болить плече або кукса, але я не здаюся", – розповідає він.

Окрім усіх чотирьох кінцівок пан Льюїс втратив губи та ніс. Відтоді лікарі вже пересадили шкіру з його плеча на губи.

Жартує, що тепер він має обличчя, як в персонажа "Сімпсонів", і хронічно зашмарканий ніс.

Оптимізм, з яким 34-річний Алекс з міста Стокбрідж, що у Гемпширі, прожив цей рік, – справжнє диво для його близьких. За його власними словами, нині він почувається щасливішим, ніж до хвороби.

Багатьом складно у це повірити, але, як він каже, хвороба принесла і хороше.

"Я став інакше мислити про свою роль як батька, чоловіка, людину", – пояснює він. На його підтримку заснували доброчинну організацію, і це підштовхнуло його допомагати іншим.

Утім, попри свій оптимізм, Алекс уже не може робити багато з того, що йому дуже подобалось, наприклад, куховарити чи грати у гольф. Він і його цивільна дружина Люсі втратили паб, яким раніше опікувались.

Шанс вижити – 5%

У листопаді 2013 р. Алекс подумав, що хворий на "чоловічий грип" (тобто, якусь дрібницю, яку лише чоловік може роздути до велетенських масштабів). Коли ж за кілька днів він побачив у своїй сечі кров, а шкіра почала вкриватись дивними плямами, Алекс зрозумів: з ним коїться щось серйозніше.

Це виявилась стрептококова інфекція групи А.

17 листопада Алекса терміново відвезли до лікарні у Вінчестері. Інфекція просочилася глибоко всередину його тканин і органів, спричинивши сепсис (зараження крові) – стан, що загрожує життю, бо призводить до відмови багатьох важливих органів.

Шкіра на його руках і ногах, а частково й на обличчі, швидко почорніла, як при гангрені. Рідним і друзям, які постійно чергували біля нього, поки він був підключений до штучного дихання, було боляче на нього дивитись.

Але його син Сем, якому тоді було три роки, сприймав усе позитивніше: він подумав, що тато замазався шоколадом.

Алекс каже, що не відчув трагедії, коли дізнався про необхідність першої ампутації, адже лікарі говорили про це як про щось нормальне і належне. "Я подумав: позаяк ця рука мене вбиває, вона має піти", – каже він. Це був другий тиждень грудня, і хоча Алекс втратив руку, хвороба на цьому не зупинилась. Заражені ноги почали поширювати отруту далі по тілу, тому йому швидко зробили ще дві операції: ампутували одну ногу, а потім другу, лишивши Алекса з останньою кінцівкою – правою рукою.

"Я старався сприймати кожну ампутацію окремо, – каже він. – Почасти я думав: розберімося уже з цим швидше, щоб можна було виписатись з лікарні й поїхати додому". Та врешті, він не мав багато часу на роздуми.

Його права рука теж постраждала, але лікарі сподівалися її зберегти. Напередодні Різдва, 24 грудня 2013 р., хірурги провели на руці реконструктивну операцію тривалістю у 17,5 годин. Вони зняли шкіру, щоб вичистити усі мертві тканини, а потім пересадили на праву руку 42 сантиметри відсіченої лівої лопатки, разом з шкірою, м’язами та нервами.

Оскільки Алекс уже втратив три кінцівки, лікарі розуміли, як важливо врятувати четверту, та він і сам був готовий на все заради цього.

"Я познайомився з людьми, які лишилися без рук і ніг, і всі вони казали, що віддали б усе за одну лише руку, – розповідає він. – Адже це означає, що ви ще можете поратись з повсякденними завданнями, попити води, щось написати".

Але рука Алекса була надто сильно уражена; однієї ночі він перетиснув її уві сні і буквально розламав на дві частини.

"Моя кисть теліпалася десь нижче ліктя", – розповідає він. Люсі була вбита горем, адже тепер, без кінцівок, його очікувало ще важче життя. Але сам Алекс каже, що йому було вже байдуже.

"Не бачу сенсу чекати п’ять років, поки твоя рука, можливо, знову запрацює, – каже він. – Думаю, психологічно було б набагато гірше чекати увесь цей час, а потім її втратити".

Лишившись без кінцівок, Алекс мав навчитися якось жити далі. Він уже не міг самостійно підвестися з ліжка, помитись і одягтись, тому йому довелося звикнути, що зранку йому на допомогу приходить доглядальник.

Але першим завданням, яке він собі поставив, було навчитися ходити.

Він записався на 10-тижневий реабілітаційний курс з відновлення ходіння у лікарні Квін Мері, що у Рогемптоні. Але вже через два тижні він дуже усіх здивував, почавши ходити на так званих "стовпчиках-гойдалках" – протезах, що складаються з коротких металевих палиць з опуклою платформою-ступнею.

Він ходить на них уже три місяці і каже, що робить успіхи, хоча часом ще відчуває дискомфорт.

"Важко підніматися по сходах, бо стовпчики короткі, та й по нерівному ходити теж важко”.

Він також вирішив користуватись протезами рук і наразі обрав модель з гачками. "Я ж можу попробувати різні моделі і обрати, що мені краще", – міркує він.

Протези дозволяють йому, наприклад, відкрити холодильник, взяти напій чи розпакувати пакетик солодощів – усе це самими куксами не зробиш.

За його словами, він усе ще ніби живе уві сні або "на іншій планеті". Буває неприємно раптово побачити себе у дзеркалі, бо тіло, до якого він звик за 33 роки життя, змінилося до непізнанності.

"Так, це часом засмучує, але я постійно думаю: неймовірно, які випробування може подолати людське тіло", – підсумовує він.

Джерело: https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2015/01/150126_disabled_man_story_ms